Архіви: Герої

Андрій народився 6 грудня 1999 року у селі Довжок Камʼянець Подільської Громади , у звичайній українській родині. Він був звичайною людиною, яка, як і мільйони інших українців, прагнула мирного життя. Здобув професію слюсаря-електрика, мріяв про велику родину, про те, як буде будувати своє щасливе життя. Але війна жорстоко розбила всі мрії. У 2021 році, коли ворог підступно вдерся на нашу землю, Андрій без вагань став на захист Батьківщини. Він усвідомлював, що його місце там, де вирішується доля України, там, де потрібен кожен воїн.

Він пройшов шлях від стрільця до кулеметника, з честю виконуючи кожен наказ, проявляючи мужність і незламність духу. Він був там, де найважче, де кожен день – це випробування на міцність, де кожен крок – це ризик, а кожна мить може стати останньою. Він був одним із тих, хто тримав оборону, хто захищав кожен сантиметр нашої землі, хто вірив у перемогу і наближав її ціною власної крові.

Народився Дмитро Олександрович 2 лютого 1983 р. 13 листопада 2020 р. підписав контракт із Нацгвардією, служив у Кам’янці в патрульній роті. Захищав державу і з початком повномасштабного вторгнення обіймав посаду старшого механіка-водія першого відділення оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) однієї з військових частин ЗСУ. Серед його завдань було і вивезення загиблих побратимів із поля бою. Неодноразово був поранений, але повертався у стрій. Загинув Воїн 14 червня 2025 р. поблизу м. Мирноград Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання за призначенням. 19 червня Героя поховано на Алеї Слави.

Народився у селі Кадиївці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, однак разом із сім’єю проживав у селі Рачинці.

Із вересня 2023 року Ростислав добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив оператором-розвідником другого відділення корегування артилерійського вогню взводу корегування артилерійського вогню батареї управління та артилерійської розвідки. У званні матроса, перебуваючи в селі Велетенське Херсонської області, він зазнав важких поранень.

Ростислава було терміново доправлено до Хмельницької обласної лікарні, де лікарі мужньо боролися за його життя. На жаль, 18 червня палке серце українського воїна перестало битися…

Без чоловіка, сина, батька і брата залишилася родина: дружина з маленьким півторарічним сином, батько, а також брат, який і нині стоїть на захисті нашої країни.

Олексій народився 27 травня 1974 року в селі Летава. Освіту здобув у Летавській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, яку закінчив у 1991 році. Після завершення школи влітку працював у СВК «Летава», а восени того ж року вступив до Кам’янець-Подільського професійно-технічного училища, де здобував фах електрика. У 1992 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у місті Алчевськ Луганської області. Після служби повернувся до рідного села та працював електриком у СВК «Летава» до 2021 року, а з 2021 року – черговим електромонтером із обслуговування сонячних електростанцій у селі Зарічанка.

  2 грудня 2024 року Олексій  Шутяк був мобілізований до лав Збройних Сил України. Свій військовий обов’язок перед державою та українським народом   Шутяк Олексій Анатолійович виконував самовіддано, достойно, із гідністю 14 травня 2025 року, під час  бойового завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України, Олексій  Шутяк загинув поблизу населеного пункту Новоолександрівка Донецької області.

Андрій Леонідович народився 12 серпня 1981 р. 20 червня 2024 р. долучився до лав захисників за мобілізацією. Ніс службу на посаді сапера першого інженерно-саперного відділення в одній із військових частин ЗСУ. 25 березня 2025 р. Герой загинув поблизу с.Шевченко Покровського району Донецької області, зазнавши поранень, несумісних із життям.

Народився 20 листопада 1995 року в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області. Закінчив в 2011 році Кам’янець-Подільську  ЗОШ І-ІІ ст. № 11. 

Після коледжу працював, одружився, та у вісімнадцятому його покликали до лав ЗСУ, і він одразу підписав контракт.

26 лютого 2022 року вирушає боронити рідну землю. 

Старший сержант, інструктор навчального механізованого взводу навчальної механізованої роти навчального механізованого батальйону військової частини А 3211.

Георгій Антохов-Хліборов загинув 02 серпня 2022 під час бойових дій у Соледарі на Донеччині. 

Народився 9 грудня 1990 року, в селі Ріпинці, Кам‘янець – Подільського району, Хмельницької області.

З 1997 року по 2006 рік навчався в Ріпинецькій школі. Після закінчення школи у 2006 році пішов здобувати професію «Столяр» до Кам‘янець–Подільського ВПУ АТБ.

В 2008 році призваний до лав Збройних Сил України, у військову частину «ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНИХ СИЛ», яка розташована у селищі Озерне, що на Житомирщині .

Після армії працював у м.Києві водієм.

2014 року В’ячеславові прийшла повістка з військкомату, і 3 травня він без вагань пішов захищати Україну.

Звання: Солдат.

Посада: Водій.

Підрозділ: 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.

Дата і місце загибелі: 27 жовтня 2014 року, селище Станиця Луганська.

Обставини загибелі: загинув від кулі снайпера під час обстрілів.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народився року у м. Камʼянець-Подільський Хмельницької області.

У 2002 році закінчив Камʼянець-Подільське професійне училище № 14, після чого добровільно призвався на строкову військову службу та був направлений у військову частину А1546 ракетних військ в м. Кременчук

Військову присягу прийняв 23 листопада 2002 року. Під час проходження служби у військовій частині А1546 отримав звання молодшого сержанта та зарекомендував себе як добросовісний та відповідальний військовослужбовець,та був залучений до несіння служби у варті зі зброєю.

20.04.2004 на підставі наказу номер 68 МО України був демобілізований в запас.

З початку повномасштабного вторгнення був в запасі та входив до добровольчого формування № 2 Камʼянець-Подільської територіальної громади, в грудні 2022р призвався служити в збройні сили України 13.12.2022 року прибув у військову частину А4123 та потрапив у 67 окрему механізовану бригаду добровольчого батальйону «ДУК ПС», разом з батальйоном переніс важкі бої, такі як: «Забезпечення дороги життя» при обороні Бахмута, Серебрянський Ліс під Кремінною, Часів Яр.

Виконуючи бойове завдання під час оборони Часового Яру в бою загинули командир та замісник командира, Віталій взяв командування ротою на себе, тому що старшого крім нього нікого не залишилось, 2 тижні керував ротою на лінії бойового зіткнення.

При обороні н.п Іванівського, де були дуже важкі бої – удари КАБів, FPV, скиди, артилерія, постійні штурми, коли майже весь особовий склад був поранений та знаходилися в госпіталях, Віталій зголосився особисто та добровільно провести ротацію на позиції, потрапив під мінометний обстріл, вивів групу новобранців, отримав бойове поранення, але швидко повернувся в стрій.

Останній свій бій він прийняв при обороні н.п Невське Луганської області Сватівського району. Тримав позицію, по рації корегував артилерію, але противнику з  переважаючою силою вдалося зайти в тил. Останнє, що Віталію вдалося зробити – це передати по рації про рух ворога, був інтенсивний стрілецький бій ,після чого він перестав виходити на звʼязок.

Загинув Віталій 30 вересня 2024року в н.п Невське Луганської області Сватівського району.

Народився Вадим в с. Калачківці Китайгородської ОТГ. 

Він був стрільцем відділення першого стрілецького батальйону військової частини Національної гвардії України.

Вадим Марунчак перебував в Дніпрі. Під час ракетного обстрілу росіян по місту, він потрапив у зону ураження.

15 вересня 2022 року його життя обірвалося