Народився Іван Іванович 21 січня 1993 р. Добре розумівся на комп’ютерній справі, займався ремонтом мобільних телефонів. За словами друзів, був вірним товаришем, надійним і турботливим, завжди готовим прийти на допомогу.
12 липня 2023 р. вступив до лав ЗСУ за мобілізацією, служив на посаді старшого лінійного наглядача лінійно-кабельного взводу зв’язку. Загинув Воїн 9 січня 2025 р. в результаті артилерійського обстрілу поблизу с.Курилівка Суджанського району Курської області.
Валентин народився 29 жовтня 1990 р. в селищі Стара Ушиця Хмельницької області.
З 1997 по 2006 рік навчався в Староушицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів..
Закінчивши 9 класів цієї школи, в 2006 році вступив до Кам’янець-Подільського професійного художнього ліцею, який успішно закінчив у 2009 році, отримавши спеціальність штукатура, лицювальника-плиточника, маляра.
В цьому ж 2009 році вступив до Державного вищого навчального закладу «Івано-Франківський коледж фізичного виховання», який закінчив у 2012 році, отримавши професію вчителя фізичної культури, інструктора з фізичної культури. В обох цих навчальних закладах був старостою групи.
Впродовж кількох років їздив на заробітки по Україні та за кордоном – займався зварюванням та металообробкою.
Валентин був одним з тих, хто організував людей, аби виготовляти протитанкові їжаки на початку повномасштабної. Робив те, що вмів найкраще – займався зварювальними роботами. Згодом разом з товаришами збирали плити для бронежилетів.
В рідному селищі в Старій Ушиці зустрів свою споріднену душу, свою майбутню дружину Аллу, з якою одружився в 2022 році. Разом вони мріяли про спільне щасливе майбутнє. Його відданість родині та близьким була безмежною. Він був підтримкою та опорою для своїх батьків, сестри та племінників.
У червні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України, прийнявши присягу на вірність народу України.
Одразу після мобілізації в червні – серпні 2022 року був направлений на військові навчання до Великобританії
Після проходження навчання був зарахований до військової частини А4122 (210 окремий спеціальний батальйон «Берлінго»), на посаду водія кулеметника.
В складі батальйону з вересня 2022 до лютого 2023 року брав участь у обороні Бахмуту. В грудні 2022 року був нагороджений Всеукраїнським об’єднанням «Країна» медаллю «За хоробрість в бою». Тоді ж був призначений командиром відділення ПТРК 2 спеціальної роти батальйону «Берлінго».
У лютому 2023 року отримав статус учасника бойових дій. У березні 2023 року йому було присвоєно військове звання «Молодший сержант».
Влітку 2023 року в складі батальйону був направлений на військові навчання до Німеччини.
Після проходження навчання тримав оборону на Куп’янському, Покровському, Слов’янському напрямках.
В березні 2024 року в честь другої річниці створення батальйону «Берлінго» молодший сержант Скрипник Валентин був нагороджений нагрудним знаком «Почесна відзнака командира військової частини А4122».
У вересні місяці 2024 року наказом Міністрерства оборони України молодшому сержанту Скрипнику Валентину Олександровичу було присвоєно чергове військове звання «сержант».
Указом президента України Володимира Зеленського від 3 жовтня 2024 року Скрипника Валентина Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
В листопаді 2024 року славетний 210 Окремий спеціальний батальйон BERLINGO шляхом об’єднання з 20 окремим батальйоном спеціального призначення України, окремої президентської бригади ім Гетьмана Богдана Хмельницького було перетворено на 210 Окремий штурмовий полк, в складі якого Скрипника Валентина Олександровича було призначено на посаду головного сержанта роти вогневої підтримки 1 штурмового батальйону 210 Окремого штурмового полку.
Від січня 2025 року виконував бойові завдання на курському напрямку.
Під час проходження військової служби, зарекомендував себе як висококваліфікований та відданий своєму обов’язку військовий. Він бездоганно виконував свої функціональні обов’язки, мав авторитет серед колег та підлеглих. Завжди прагнув підтримувати високий моральний дух, проявляючи увагу до потреб і турбот оточуючих, був дуже відповідальним і сміливим бійцем, завжди готовий прийти на допомогу та підтримати своїх товаришів у важкі моменти.
7 лютого 2025 року Скрипник Валентин Олександрович, головний сержант роти вогневої підтримки у складі БТГр військової частини А4122, будучи відданим військовій присязі на вірність українському народу, виконуючи бойове завдання під час захисту України від збройної агресії російської федерації загинув поблизу населеного пункту Писарівка Сумської області.
Захищаючи нашу рідну землю, загинув Манчул Олександр Миколайович. Добрий, щирий, старанний та відповідальний учень. Учні та педагогічний колектив висловлює щирі співчуття родині загиблого захисника. Спочивай з Богом, Саша! Світла пам’ять!Герої не вмирають!
Народився Денис Володимирович 17 липня 1980 р.
Із 21 липня 1997 по 30 червня 2001 р. був курсантом військово-інженерного факультету при ПДАТУ.
Проходив військову службу за контрактом із 30 червня 2001-го по 16 липня 2003 р. на посаді командира інженерно-саперного взводу одного з танкових полків ЗСУ.
Із початку повномасштабного вторгнення, від 4 березня 2022 р., захищав державу від ненависного ворога на посаді командира понтонного взводу.
Він загинув під час виконання бойового завдання 22 березня 2024 року внаслідок авіаційного удару РФ поблизу села Колодязне Куп’янського району Харківської області.
Указом президента України старший лейтенант Денис Ковальський посмертно удостоєний ордена “За мужність” III ступеня.
Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.
У Героя залишилися дружина, син, батько.
Баблюк Іван Іванович народився в с. Гораївка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Навчався в Гораївській 8-річній школі. Після закінчення 8 класів вступив до Кам’янець-Подільського Професійного технічного училища.
З початком повномасштабного вторгнення молодший сержант Іван Баблюк пішов добровольцем на війну. Воював у складі 65-тої окремої механізованої бригада Військової Частини А7013, механізоване з’єднання Сухопутних військ Збройних сил України.
Зник під час виконання бойового завдання 14.09.2022 року біля с. Нестерянка Запорізької області. З того часу рідні не полишали надії, що він живий і продовжували пошуки. Однак 22.01.2024 року його було ідентифіковано.
Вірний військовій присязі та українському народу, Іван Іванович мужньо виконував свій військовий обов’язок та загинув за вільне і мирне майбутнє України, загинув за кожного з нас.
Іван Баблюк похоронений на кладовищі в с. Ладиги Старокостянтинівськго району Хмельницької області.
Рішенням сорок дев’ятої сесії Староушицької селищної ради восьмого скликання №01 від 14.02. 2024 року БАБЛЮКУ Івану Івановичу присвоєно звання «Почесний громадянин Староушицької територіальної громади» посмертно.
Киналь Віталій Валерійович, народився 1995 року в с. Чагарівка, Чемеровецького району.
У 2014 році, коли Україну спіткала російська навала, він став до лав Збройних Сил України та пішов захищати її суверенітет та незалежність.
Загинув 1 квітня 2022 року на Миколаївщині.
Згідно з указами Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі молодший сержант Киналь Віталій нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Сергій народився 22 січня 2000 року. Закінчив Хотинську міську школу №5, музичну школу, здобув професію електрика у Кам’янці-Подільському.
Юнак не лише добре вчився, а й захоплювався драматичним мистецтвом, займався і виступав у постановках театру юного глядача Хотинського будинку народної творчості та дозвілля.
Веселий, комунікабельний, здібний та щирий. Він легко знаходив спільну мову з усіма, мав чимало друзів.
Відслуживши строкову в армії, працював у комунальному підприємстві міста/ Зовсім юним та вже хорошим спеціалістом Сергій Корчак прийшов працювати в Чернівціобленерго у травні 2021 року на посаду електромонтера Хотинської дільниці Кельменецького РЕМ.
Його життя змінилося у перший день повномасштабного вторгнення – 24.02.2022 року він уже був у військкоматі та одразу вирушив на захист України.
Сергій був мужнім і справжнім, людиною з великим серцем. Він хотів захистити своїх рідних, увесь український народ від окупантів, які несли смерть та руїни…
Потрапив у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Понад два роки у лавах ЗСУ механік-водій Сергій Корчак на чолі свого екіпажу робив усе від нього залежне, аби стримати російських агресорів, захистити міста і села від московської орди.
Мужній воїн втратив життя 14 травня внаслідок удару ворожим БПЛА у ході бойових дій на Бахмутському напрямку в Донецькій області.
Герой народився 14 вересня 1996 року в селі Велика Зелена. Навчався в Шидловецькій загальноосвітній школі. Запам’ятався веселим, привітним, товариським хлопцем. Опісля Закінчив Кам’янець-Подільське ПТУ №6
Після початку масштабної війни Дмитро Кравцов став стрільцем одного з гірсько-штурмових підрозділів ЗСУ. Його життя обірвалося у районі населеного пункту Спірне Донецької області під час виконання бойового завдання.
06.02.1995 – 09.2023
Кшемінський Вадим Вікторович народився 06.02.1995 року.
Після закінчення місцевої школи, вступив до художнього професійно-технічного училища №15, що в Кам’янці-Подільському. У 2017-му підписав контракт на три роки зі Збройними Силами України.
В грудні 2022 року Вадим був призваний до Збройних сил України. Направлений у Волинську область навчатися на зенітника. Після 8 місяців навчання був розподілений до 42 окремої механізованої бригади.
Свій останній бій мужній воїн прийняв в районі населеного пункту Хромове, на Донеччині, де отримав важке поранення. Його ушпиталили до лікарні у Дніпро. До останнього медики боролися за життя молодого захисника, але смерть була невблаганною – 23 лютого Вадима Кшемінського не стало.
