Архіви: Герої

Народився Найдьонов Владислав Юрійович 11 вересня 1999 року у с.Дерев’яне, там вперше сів за шкільну парту. Відразу після закінчення школи вступив у професійно-технічне училище № 6, що в Кам’янці-Подільському. Мав дар писати вірші, дуже любив пісні. Після училища Владислав відслужив в армії.

Влітку 2023 року Владислава мобілізували.

Проходив навчання у Великобританії. По приїзді з-за кордону старшого снайпера відразу кинули у найгарячіші точки на Куп’янському напрямку. Не дивлячись на молодість, Владислав був надійним і відважним воїном, користувався неабияким авторитетом серед побратимів.

Був старшим снайпером десантно- штурмового взводу.

Загинув 8 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на території Куп’янського району Харківської області, боронячи Україну від російських загарбників.

Народився в м. Учкудук Бухарської області республіки Узбекистан.

В 1986 році сім’я переїхала до с. Княгинин Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.

Навчався у Княгининській середній школі.

Продовжив навчання за спеціальністю газаелектрозварювальник в Кам’янець-Подільському ПТУ № 6.

Працював за спеціальністю. Спочатку в рідному селі. Пізніше – на СТО в м. Київ.

Був призваний на строкову службу в 1997 році. Проходив навчання в м. Десна, військово-облікова спеціальність – механік-водій-танкіст.

Мобілізували до лав ЗСУ 31.07.2023 року. Проходив навчання у Великобританії, Німеччині – вивчав танки «Леопард».

Солдат, стрілець 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини А4594.

Мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу та незалежність, загинув 02.04.2024 року в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

Сміливий, добрий, завжди усміхнений, готовий допомогти – таким назавжди залишиться в пам’яті наш герой.

Поховали захисника в рідному селі Княгинин.

Рішенням 41 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIIІ скликання № 10/41 від 29.05.2024 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

Денис народився 7 вересня 2002 року у селі Пудлівці, Гуменецької громади, Кам’янець-Подільського району.

До п’ятого класу хлопець навчався у Кам’янець-Подільській спеціалізованій школі, згодом батьки перевели його у Голосківську ЗОШ. Після закінчення школи Денис вступив у ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» та = здобув спеціальність “маляр; штукатур”.

19 жовтня 2020 року добровільно вступив до лав ЗСУ й ніс службу в прикордонних військах в Ужгороді. В червні 2023 підписав акт на приймання участі в бойових діях. 

Старший солдат Денис Павловський за час проходження військової служби зарекомендував себе ініціативним, грамотним та досвідченим, мав високий рівень професійної підготовки.

02 липня 2023 року старший солдат Денис Павловський, у складі зведеного загону відділу прикордонної служби «Чоп-2», вибув для виконання бойових завдань в зону ведення активних бойових дій на території Донецької області.

13 серпня 2023 року відбувся обстріл позицій українських прикордонників у районі н.п. Курдюмівка Донецької області. Ворог вів вогонь з ракетних систем залпового вогню, ствольної артилерії великого калібру, мінометів і автоматичних гранатометів. Під час бою прикордонники помітили наближення противника. Старший солдат Денис Павловський здійснював вогневе ураження живої сили противника та прикриття побратимів при переміщенні на запасні позиції. 

Старший солдат Денис Павловський під час штурмових дій висунувся на місце зосередження ворога. Він з побратимами знищили групу окупантів та закріпились на новій вогневій позиції «Сосна». На жаль у результаті ближнього бою з противником старший солдат Денис Павловський отримав поранення несумісні з життям.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі старшого солдата Павловського Дениса Ігоровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Валентин Петрук народився 6 серпня 1997 року в селі Гута-Чугорська (з 2020 року — Староушицької селищної територіальної громади) Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині. У 18-річному віці добровільно прийшов до військкомату, щоб брати участь у війні на сході України. Пізніше підписав контракт, а далі ніс військову службу в лавах ЗСУ. Починаючи з 2016 року брав участь у боях на Світлодарській дузі, Рубіжному, Попасній, Золотому та Водяному. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну виконував бойові завдання у складі 131-го окремого розвідувального батальйону, обіймав посаду снайпера-розвідника. Валентин Петрук загинув 23 квітня 2022 року поблизу міста Покровська на Донеччині під обстрілами градів. 

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України від 7 травня 2022 року Валентин Петрук нагороджені орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Солдат Підлісний Микола Володимирович народився у с. Чаньків Кам’янець-Подільського району Хмельницької області 7 березня 1986 року в багатодітній сім’ї колгоспників, там і проживав. 

У 1992 роу=ці пішов до 1 класу Чаньківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Серед ровесників вирізнявся дружелюбністю, правдивістю, щирістю, за що користувався повагою.

Закінчивши 11 класів вступив до Кам’янець-Подільського професійного училища, де здобув спеціальність «реставратор». Після закінчення навчання працював над реставрацією храмів західної України, архітектурних споруд Одеси та інших міст і сіл України.

Коли в 2014 році рашисти напали на Україну, він, не вагаючись, пішов туди, де творилася нова історія держави, пішов захищати свободу та незалежність рідного народу.

З 2014 по 2017 захищав Маріуполь. Сміливий, винахідливий, працьовитий, Коля швидко привернув увагу побратимів та командування.

За мужність та відвагу відзначений медалями «Учасник АТО» та «За участь в антитерористичній операції» (Указ Президента України № 53/2016 від 17 лютого 20167 р.). Батьки неодноразово отримували подяки від командування.

У 2017 році повернувся до мирного життя. Обробляв землю майстрував, їздив на роботу за кордон. Він брався за будь-яку справу, виконував її якісно, добротно, за що користувався авторитетом та повагою.

За мужність і відвагу отримав нагороди – медалі «Перемога за нами. Сектор М», «Спаси і сохрани», «Учасник бойових дій», «За службу державі».

Коли в лютому 2022 року розпочалося повномаштабне вторгнення рашистів він знов взяв у руки зброю і пішов захищати свою країну. Був призначений командиром 1 інженерно-саперного взводу, 3 механізованого батальйону, 65 ОМБр військової частини А7013.

6 травня 2023 року командир 65 ОМБр полковник А. Кравець вручив солдату Миколі Володимировичу Підлісному відзнаку «Козацький хрест – за бойові заслуги».

30 червня 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області Микола загинув під час виконання бойового завдання підірвавшись на протипіхотній міні.

Нагороджений медаллю «Захисту Вітчизни» (посмертно) (Указ Президента України №86/2023 від 30 грудня 2023 р.)

Народився 25 грудня 1980 року в місті Полонне Хмельницької області.

Навчався в Кам’янець-Подільських ЗОШ І-ІІІ ст. № 7, 17, вечірній ЗОШ І-ІІ ст. № 1. Після закінчення школи вступив до Кам’янець-Подільського вищого професійного училища № 6 за спеціальністю «Електрогазозварник». Працював електрогазозварником у ПАТ «Подільський цемент» та монтажником металоконструкцій у МПП «Гермес С».

Захоплювався історією, політикою, бойовими мистецтвами, страйкболом, музикою, грою в шахи, туризмом.

У 1999 році. Згодом підписав контракт і проходив службу в різних містах України. Був учасником Євромайдану в Києві.

Олександр Попченко у 1999 р. проходив строкову військову службу, прийняв військову присягу у військовій частині 43645. Далі, до 2003 р., служив у ЗСУ механіком, водієм і техніком за контрактом. У 2014 році пішов добровольцем захищати Україну від російських окупантів. Брав участь у визволенні міст на Донеччині та Луганщині.

10 березня 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ у військову частину 4030, 71 окрему єгерську бригаду Десантно-штурмових військ ЗС України, де був заступником командира групи, розвідником-кулеметником, розвідником-сапером, сапером. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках України. Брав активну участь у розмінуванні Ізюмського лісу. 10 жовтня 2022 року отримав мінно-вибухове поранення під Бахмутом..

6 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання, захисник отримав поранення несумісні з життям на Запорізькому напрямку поблизу населеного пункту Вербове в результаті обстрілу та розриву дрона FPV.

Він був дуже справедливим і добрим, ніколи не вживав спиртного, завжди захищав слабших. Чому він «Даллас», уже ніхто не пам`ятає, але так кликали його всі ще, напевно, з дитинства. У нього дуже в пошані був рок і музика загалом. Грав у любительському рок-гурті. А ще поважав акторську і журналістську справу, неодноразово знімався у фільмах (здебільшого аматорських). У «Далласа» ще зовнішність така… Українська – вуса, козацька чуприна, статна фігура.

Він завжди мав чітку громадянську позицію, і зрушити його з неї було нереально. Його приваблювала військова справа, тому непохитність і патріотизм виховали в ньому справжнього українського Героя.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 37 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIIІ скликання № 44/37 від 21.12.2023 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

Рудніцький Василь Борисович народився 15.03.1975 р. в с. Смотрич Кам’янець–Подільського району. 

Навчався в школі-інтернат № 1, після її закінчення вступив до ПТУ № 14 на зварювальника.

1992 р. пішов до армії, віддати честь Батьківщині.

Повернувшись, одружився з чудовою дівчиною Світланою, у пари народився син Олег. 

Василь був хорошим сином – завжди допомагав по господарству, чуйним чоловіком та батьком, і головне чудовою людиною – він завжди з відритою душею допомагав людям. Відводив душу, коли ставалась прикрість, біля квітів або на «тихому полюванні».

Мирне життя Василя та його родини закінчилось у 2014 р, як і в більшості українських сімей. Пішовши добровольцем ще в АТО, чоловік прийняв рішення захищати кордони України. 

Василь служив на контракті у 48 інженерній бригаді.

Разом із побратимами з початку повномасштабного вторгнення був на ділянках фронту, де найважче.

Виконуючи бойове завдання під час зіткнення із ворогом на сході України Рудніцький Василь Борисович 15 липня 2023 загинув 

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 31 сесії Кам’янець-Подільської міської ради№ 22/31 від 20.07.2023 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського».

Народився в с. Дерев’яни, де  й навчався у місцевій школі

Згодом Вадим переїхав до Кам’янця-Подільського, працював на підприємстві «Преттль-Кабель-Україна».

Мобілізували Вадима Станіславського до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. Служив воїн у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді.

Вадим Альбертович загинув 4 грудня 2023 р. під час мінометного обстрілу в районі м.Кам’янське на Запоріжжі.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 37 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIIІ скликання № 46/37 від 21.12.2023 року За особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

У Героя, якому навічно буде 42 роки, залишився син.

Народився Дмитро Твердохліб у Первомайську, що на Миколаївщині. Згодом родина переїхала на Кам’янеччину. 

У місті над Смотричем Дмитро закінчив 9 класів та вступив у професійно-технічне училище № 6 здобувати професію столяра. Хлопчина змалку любив малювати, а ще більше – вирізати щось із дерева. Тож своє майбутнє пов’язував із будівництвом.

У 2007 році проходив строкову службу в Збройних Силах України. Брав участь в АТО/ООС. За станом здоров’я змушений був звільнитися зі Збройних Сил. 

У січні 2023 р. Дмитро Твердохліб знову став на захист Батьківщини. Щоправда, свої вміння бойової вправності підсилив навчанням артилерійській справі в Англії.

– Моя САУшка, – так Дмитро у коротких телефонних розмовах з матір’ю говорив про свою «бойову подругу», з якою був нерозлучним. 

Солдат, номер обслуги 1 самохідного артилерійського взводу 1 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини А4674. Загинув, захищаючи нашу свободу та незалежність України, поблизу населеного пункту Червона Криниця Запорізької області, під час несення служби

Поховали Героя у селі Цикова.

Рішенням 31 сесії Кам’янець-Подільської міської ради № 13/31 від 20.07.2023 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання “Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського”.

У Героя залишився син Артем, який цьогоріч став першокласником.

Володимир Ткаченко народився 3 листопада 1986 р. в м. Летичів Хмельницької області. Пізніше сім’я переїхала до Старої Ушиці, де Володимир пішов у садочок.

В 1993 році розпочав навчання в першому класі Староушицької ЗОШ І-ІІІ ст., яку закінчив в 2004 році.

Після цього навчався та закінчив Кам‘янець Подільський професійний художній ліцей. В подальшому працював будівельником, був майстром на всі руки.

Згодом Володимир створив сім‘ю, в якій народилися дві прекрасних донечки. Їх він любив понад усе на світі, вони завжди були для нього сенсом та стимулом.

У нього було багато друзів, він був дружелюбним, розсудливим, справедливим, з великою душею.

Ткаченко Володимир Миколайович був призваний на військову службу по мобілізації 12 квітня 2023 року Хустським РТЦК та СП Закарпатської області. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Зі слів побратимів, був дуже відповідальним бійцем, виконував поставлені задачі, завжди готовий був прийти їм на допомогу та підтримати.

Солдат, стрілець-снайпер 4 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу  7 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону

ТКАЧЕНКО Володимир Миколайович, мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 2 липня 2023 року поблизу населеного пункту Кремінна Сєвєродонецького району, Луганської області, внаслідок танкового обстрілу.