Архіви: Герої

Матієшен Павло Русланович народився 12.07.2001 року в селі Красноставці. 

У 2007 році пішов до 1 класу Красноставської школи, потім навчався в Кам`янець-Подільському НВК № 3.

Павло Матієшен любив відвідувати спортивно-туристичні гуртки, а саме: ходити в туристичні походи, грати спортивні ігри, змагатися на велосипедах. Після закінчення освітнього закладу 10.06.2016 року отримав свідоцтво про базову загальну освіту звичайного зразка. У цьому ж році вступив і навчався в ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти».

У 18-річному віці заключив контракт на військову службу в лавах ЗСУ. 

Загинув біля населеного пункту Оскіл Ізюмського району на Харківщині

Поховали Героя у рідному селі.

Указом Президента України № 886/2022 за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата МАТІЄШЕНА Павла Руслановича нагороджено орденом “За мужність” ІІ ступеня (посмертно) 

Красноставська гімназія Чемеровецької селищної ради Хмельницької області назвала курінь, який приймає участь у Всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура») на честь воїна-односельчанина «Красноставський курінь імені Павла Матієшена».

Матвійчук Євген Вадимович народився  12 червня  2003 року в селі Рахнівка  Кам’янець-Подільського району (раніше Дунаєвецького району) Хмельницької області. Мати Матвійчук Оксана виховувала сина одна. 

Із 1-го по 6-й клас навчався у Рахнівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (сьогодні це Рахнівська гімназія). Із 6-го по 7-ий клас навчався в Кучанській ЗОШ Новоушицького району, куди переїхали з мамою за сімейними обставинами.

У 2016 році прибув у 8-й клас ЗОШ № 16 І-ІІІ ступенів м. Кам’янця-Подільського, 11 клас якої закінчив у 2019 році. 

Після закінчення школи працював на ФОП «Тарасівські ковбаси», де зарекомендував себе добросовісним, скромним та трудолюбивим працівником. Але він зрозумів, що йому потрібна професійна освіта і у вересні 2022 року пішов навчався у ДПЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» за спеціальністю – пекар, кухар. Та просто студентом залишатись не зміг, бо горів військовою службою, адже у країні триває війна. Він постійно говорив: «Я обов’язково піду захищати Україну, я ховатися не буду». Йому було лише 19, а в голові безліч сміливих мрій і планів на життя, хотів мати власну справу й постійно розвивався. Хлопець чекав на призов і казав рідним, що в будь-якому випадку стане на захист країни. Після того, як скасували призов на строкову службу, почав шукати можливості потрапити до армії, тричі ходив до військкомату. Згодом юнак зміг підписати контракт. Тому на початку грудня 2022 року став на захист країни. Казав: «Хто як не я?». Юнака дуже засмучувало, що дорослі чоловіки тікали з країни або відкуплялися від повісток. 

Матвійчук Євген був солдатом, номер обслуги гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу 3 гірсько-штурмової роти військової частини А3029.

Загинув 02 березня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу, отримавши осколкові поранення несумісні з життям, під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області.

За особисту мужність. Виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Матвійчук Євген  Вадимович  згідно указу Президента України В. Зеленського №483/2023 від 9 серпня 2023 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 29 сесії Кам`янець-Подільської міської ради № 83/29 від 31.05.2023 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно). 

Лось Микола Миколайович народився 5 червня 1983 року в с. Княжпіль Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. 

З 1989 до 2000 року навчався Коля в Княжпільській ЗОШ І-ІІІ ступенів. 

Після закінчення школи вступив в Кам’янець-Подільське професійне училище №15. 

Після навчання в училищі був призваний на строкову службу у військову частину А0553 (ВДВ м. Ізяслав). По закінченню служби в армії працював у структурі Міністерства внутрішніх справ спочатку в м. Хмельницький, згодом – у м. Чернівці, а потім повертається до м. Кам’янець-Подільський. У Кам’янець-Подільському одружується та з дружиною виховував сина і доньку.

У подальшому працює на Цементному заводі, а згодом йде служити на контрактну службу у 48 – му Кам’янець-Подільську інженерну бригаду, звідки неодноразово був відряджений у АТО. Микола нагороджений численними грамотами та відзнаками за сумлінну службу. 

Після 24 лютого 2022 року йде добровольцем служити в лави ЗСУ і, на жаль, 23 травня 2022 року героїчно гине на полі бою.

Герой був життєрадісним, комунікабельним, мужнім, відважним та справжнім патріотом неньки-України. 

Рішенням 31 сесії Кам’янець-Подільської міської ради № 7/31 від 20.07.2023 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського».

Народився й проживав у селі Гаврилівці Жванецької громади, що на Кам’янеччині.

За інформацією Подільського Центру Професійно-технічної освіти, Артем був випускником цього вишу.

У 2018 році Артем закінчив ВПУ 14 за професією “Елекрогазозварник”.

У 2019 році його призвали служити до лав ЗСУ.

За відмінні показники у бойовій та тактичній підготовці Артема запросили на навчання до Львівської Національної академії сухопутних військ України військ імені Гетьмана П. Сагайдачного..

Артем Латюк з перших днів війни став на захист рідної країни. В березні 2022 року разом з побратимами – “галицькими левами” знищив чимало російських танків під час деокупації Київщини.

Ніс військову службу у військовій частині А4712, 118 бригада, 3 танковий взвод, був лейтенантом.

Латюк Артем загинув неподалік села Роботине Токмацького району Запорізької області.

Указом Президента України № 190/2022 від 30 березня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій Присязі нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

 

Поховали захисника у рідному селі Гаврилівці Жванецької ТГ.

Дмитро народився 11.04.1998 року у селі Жабинці Чемеровецького району, де і закінчив початкову школу.

Згодом проживав і навчався в Чемерівцях.

Професію водія-кранівника здобув у ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти».

З 2015 року Дмитро проживав у селі Почапинці, тут одружився та став батьком.

Строкову службу Дмитро Кухаришен проходив у прикордонних військах.

Після повернення працював у ТОВ «Оболонь-Агро», де зарекомендував себе старанним та відповідальним працівником.

У перші дні повномасштабної війни, 26 лютого 2022 року, Кухаришен Дмитро Вадимович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Дмитро до останнього подиху був вірний військовій присязі.

18 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі м. Костянтинівка на Донеччині, солдат Дмитро КУХАРИШЕН героїчно загинув. Його життя трагічно обірвалося внаслідок підступної атаки ворожих FPV-дронів і мінометного обстрілу.

Поховали Героя на кладовищі у Чемерівцях Кам’янець-Подільського району.

У Героя залишились батьки, дружина і маленька донечка.

 

Народився 31 березня 1991 року в місті Кам’янець-Подільський.

У 2007 році закінчив 9 клас Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №12 ім. Л. Дмитерка та вступив до Кам’янець-Подільського професійно-технічного училища №14 (тепер ДНЗ “Подільський центр ПТО”) на спеціальність “електрик, слюсар з ремонту електрообладнання й устаткування”. 

Після отримання диплому проходив строкову службу у м. Одеса. Згодом, задля фінансової підтримки своєї сім’ї, виїхав за кордон на заробітки, де перебував кілька місяців та почав працювати у сфері охорони.

З початку повномасштабного вторгнення росії Олексій декілька разів намагався доєднатися до місцевого ТРО, згодом звернувся у РТЦК та СП. 9 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, пройшов спеціальне навчання та був призначений бойовим медиком 2 механізованого взводу 3 механізованої роти механізованого батальйону В/Ч А7015. Неодноразово виконував свій військовий обов’язок у складі груп ДРГ на Харківському та Донецькому напрямках, рятуючи побратимів. 

Загинув 17 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Яковлівка Бахмутського району Донецької області. Потрапивши у засідку ворога, група, у складі якої був Олексій, опинилась під артилерійським вогнем. Солдат до останньої хвилини свого життя намагався врятувати інших. Загинув  внаслідок осколкового влучання в голову. 

Нагороджений званням «Почесний громадянин міста Кам’янець-Подільський» (посмертно).

Рішенням 26 (позачергової) сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 10.01.2023 року № 5/26 присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського».

 

Народився 8 листопада 1994 року у місті Кам’янці-Подільському Хмельницької області. 

Навчався в ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6 з першого по 9 клас.

Після закінчення 9 класу вступив до ПТУ № 14, через рік – до ПТУ № 15. Захоплювався східними єдиноборствами.  

Служив у лавах ЗСУ. Гідно відслужив строкову, працював, деякий час служив в охоронному підрозділі. Одружився, став татом. Мріяв про прекрасне майбутнє. 

З початком повномасштабної війни добровільно пішов до військкомату. Дмтро Костишин, молодший сержант військової частини А3892, проявив себе як умілий командир гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки.

5 січня 2023 року під час бойових дій з військовими формуваннями російської федерації поблизу населеного пункту Роздолівка Донецької області Дмитро загинув у віці 28 років. 

Нагороджений: орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений Указом Президентва України № 436/2023 від 18 липня 2023 року.

Рішенням 27 сесії Кам’янець-Подільської міської ради № 216/27 від 23.03.2023 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Без батька залишився син, який на сьогодні перебуває у Польщі, у вічній скорботі батьки.

Народився 23 лютого 1983 року в місті Кам’янець-Подільський, де й проживав. У 1998 році закінчив 9 класів ЗОШ№ 13. 

Потім закінчив ПТУ № 6 за спеціальністю «кранівник». Мобілізований у вересні в 2014 року. Служив у 81–й окремій аеромобільній бригаді – 90 – го окремого батальйону. 

Перед самим виїздом до ДАПу виміняв свій АКМ у вояка з іншої роти на кулемет «ПКМ». 17 січня 2015 року вогнем з кулемета примусив замовкнути ворожий «Утьос», прикривши евакуацію 17 поранених. 

Після підриву нового терміналу 20 січня 2015 р. виходив на зв’язок з родиною. 21 січня 2015 року зник безвісти під час оборони Донецького аеропорту. Зв’язок з ним обірвався, коли був у полоні. Побратими казали, що терорист «Моторола» призначив за його голову винагороду. Розстріляний терористами.

Впізнаний за експертизою ДНК. 

Нагороди та вшанування:

• Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
• Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 20 січня. 

Рішенням Кам’янець-Подільської міської ради № 109/93 від 13 жовтня 2015 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського».

Нагороджений відзнакою міського голови Кам’янця-Подільського «За заслуги перед міською громадою».

Рішенням 27 сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 23 березня 2023 року № 219/27 присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янець-Подільський» (посмертно).

Рішенням 18 сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 03 червня 2022 року № 91/18 нагороджений відзнакою Кам’янець-Подільської міської ради «Честь і шана».

Поховали захисника на Меморіальній алеї Слави міського кладовища у Кам’янці-Подільському.

 

Каньовський Віталій Іванович  народився 27.06.1987 року у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області. 

Навчався у  Кам’янець- Подільський СЗОШ № 15. 

Закінчив з відзнакою ДПТНЗ «Кам’янець-Подільське вище професійне училище № 14» з фахом: оператор комп’ютерного набору, обліковець/реєстрація бухгалтерських даних.

У 2006 році проходив строкову службу у 80-ій бригаді аеромобільних військ у м. Львові.

У 2008 році одружився. Довгий період часу працював на меблевій фабриці, згодом поїхав за кордон.

У квітні 2022 року став на захист України. Був призваний до військової частини А-4574 на посаду гранатометника. Брав участь у деокупації Харківської області та у боях за м. Бахмут.

Загинув під час проходження військової служби, будучи вірним присязі та українському народу.

Рішенням 27 сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 23 березня 2023 року № 219/27 присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янець-Подільський» (посмертно).

Поховали захисника на Меморіальній алеї Слави міського кладовища у Кам’янці-Подільському.

У Віталія залишилися дружина, донька, син, батьки.

 

Роман Ігорович народився 13 травня 1988 р. в Кам’янці-Подільському. Здобув середню спеціальну освіту в ПТУ № 6 та працював на різних підприємствах міста.

Виховувався у віруючій родині, завжди був чуйним. Допомагав батькам. Його батько пішов із життя через важку хворобу. Рома був хорошою людиною.

Роман – працьовита та дуже щира людина. Спочатку був вантажником, а перед потраплянням до війська розвозив по місту товар.

У січні минулого року Роман був мобілізований до ЗСУ, де став на захист Батьківщини як радіотелефоніст стрілецького взводу.

Улітку мало бути 2 роки, як Роман одружився. Він дуже хотів жити, мав багато планів, зокрема мріяв про появу дітей. Але не судилося.

Роман Камінський загинув 28 лютого 2024 року унаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в районі села Богданівка Бахмутського району.

Поховали захисника на Алеї Слави міського кладовища.

Рішенням 41 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIIІ скликання № 5/41 від 29.05.2024 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

У Героя залишилися дружина, мама та молодший брат.