Архіви: Герої

Максим Калашніков народився 16 жовтня 1997 року в місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області в сімʼї колишнього військового Дмитра Калашнікова і майбутньої кравчині Тетяни Тройнер. Максим був старшою дитиною, в нього потів зʼявився брат Олександр, сестра Оля та брат по мамі Іван. У 9 років в Максима не стало батька і матері довелось виховувати трьох дітей самій. 

Навчався в школі № 13 до 9-го класу.

Продовжив навчання в ДНЗ «Подільський центр ПТО», де гарно вчився, здобуваючи професію слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, машиніста крана автомобільного. 2016-го він закінчив заклад, але й досі вчителі згадують його теплим словом. Він стигав суміщати роботу з навчанням і міг себе повністю забезпечувати . Після навчання Максим рік працював і  підписав контракт в 2017 році. З 2017 року проходив службу за контрактом в лавах Збройних Сил України. За час служби приймав участь  в АТО та ООС. Приблизно в 2018 році Максим Калашніков перейшов з свого батальйону на строкову службу в Одесу, там він і познайомився з тату.  Саме в цей період купує свій перший тату набор і вже тоді мріє про свій салон тату. Після закінчення строкової служби Максим відправляється до своєї мами в Хмельницький, звідки потім назад до Камʼянця. За цей час так і не влаштувавшись на роботу, Максим підписує другий контракт на 3 роки. Відслуживши 1 рік і кілька місяців знайомиться з своєю майбутньою дружиною. В шлюбі усього вони були 1,5 роки, а разом 3 роки .

Під час повномасштабного вторгнення російської нечесті без зволікань став на захист Батьківщини. 24 лютого 2022 року він прибув РТЦК та СП для захисту Батьківщини.

У квітні 2022 року виїхав на першу ротацію з початку повномасштабної війни. Ротація тривала 8 місяців, він приїхав майже під новий рік . Відбувши відпустку і навчання, довжиною в 2 місяці, Максим поїхав на останню в своєму житті ротацію. 

Максим був мужнім воїном вірним побратимом готовим завжди прийти на допомогу, але в запеклому бою з рашистськими загарбниками 13.03.2023 року між населеними пунктами Орєхово-Василівка та Міньківка Бахмутського району Донецької області отримав важке поранення яке, на превеликий жаль, виявилось несумісне з життям.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 29 сесії Кам’янець-Подільської міської ради № 86/29 від 31.05.2023 за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

 

Народився  8 лютого 1974 р., м. Кам’янець-Подільський, Хмельницька область.

У 1988 р. закінчив 8 класів ЗОШ № 13, навчався в ПТУ № 6, працював на різних посадах.

Журавленко Андрій служив в миротворчих військах під час бойових дій в Югославії в 90-х роках минулого століття. Рік служив контрактником у 8 розвідувальному полку спецпризначення (м. Хмельницький).

Старший солдат резерву. Командир відділення. 2-й батальйон спеціального призначення НГУ ”Донбас”. 

На фронт вирушив наприкінці травня 2014-го, очолив групу розвідки. Командир відділення, 3-й батальйон оперативного призначення НГУ «Донбас».

29 серпня 2014 року загинув при виході з оточення поблизу Іловайська — від попадання снаряду в пожежну машину, на якій виїжджали з оточення. Коли намагався полагодити один з автотранспортних засобів батальйону та відстрілювався, загинув від кулі снайпера молодший сержант Іван Ганя. «Тур» був у кабіні; загинув разом з «Редом», «Бані», «Восьмим», «Бірюком» та «Ахімом».

На момент смерті не був одружений, вдома залишилось двоє дітей від попереднього шлюбу. Дізнавшись про загибель, близькі вирушили на схід в пошуках тіла. Пошуки тривали три дні.

31 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений: Орден За мужність III ступеня, “Іловайський Хрест” (посмертно).

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 93 сесії Кам’янець-Подільської міської ради № 109/93 від 13.10.2015 за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського».

 

Народився 1996 року в місті Кам’янці-Подільський на Хмельниччині. 

В 2012 році закінчив Кам’янець-Подільську загальноосвітню школу № 15 та продовжив навчання у місцевому професійному ліцеї.

Під час російської збройної агресії проти України у 2015 році призваний на військову службу за контрактом Кам’янець-Подільським міськрайонним військовим комісаріатом. Учасник  антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. У 2016 році в боях біля Мар’їнки дістав контузію, проходив лікування в госпіталях. З кінця травня 2017 року виконував завдання в районі міста Попасна.

Старший солдат, командир бойової машини 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, військова частина А3029.

1 серпня 2017 року близько 19:00 дістав вогнепальне кулеве поранення внаслідок обстрілу снайпером опорного пункту біля села Новозванівка Попаснянського  району — куля пробила обидві легені. Помер за 40 хвилин.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку Указом Президента України № 12/2018 від 22 січня 2018 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 

Нагороджений відзнакою НГШ, — нагрудним знаком «Учасник АТО».

Рішенням 44 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIІ скликання № 11/44 від 7 листопада 2017 року нагороджений відзнакою Кам’янець-Подільської міської ради «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

Рішенням 18 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VІІI скликання № 91/18 від 03.06.2022 за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений відзнакою міської ради «Честь і шана» (посмертно).

28 вересня 2018 року на фасаді Кам’янець-Подільської ЗОШ № 15 відкрили меморіальну дошку загиблому на війні випускнику школи. 

Залишились мати Оксана Вікторівна, сестра Ірина та бабуся.

Руслан Дімітровський народився у Донецькій області. Хлопець осиротів, коли йому не було й року – батьки загинули. Виховувала його бабуся. У Кам’янці-Подільському юнак закінчив ліцей І-ІІІ ступенів “Славутинка”.

Потім закінчив ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти»

Займався спортом. Був учасником Революції Гідності. Потім вирішив обрати шлях військового. Тому вступив в Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Друзі Руслана розповідають, що він був дуже мудрий, завжди досягав своєї мети. Руслан завжди посміхався. Він планував стати генералом, захистити свою військову дисертацію, яку він писав. Він хотів бути найкращим і досягти найвищих чинів у військовій професії. Якщо раніше в нього виникали думки, що може він не буде військовим, то коли почалось повномасштабне вторгнення, для себе вирішив, що більше ніколи не передумає.

Російську навалу старший лейтенант Руслан Дімітровський зустрів зі зброєю в руках. Був командиром інженерно-саперного взводу 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. 

До листопада військовий вважався безвісти зниклим на Харківщині. Однак тіло довго не могли забрати, оскільки населений пункт перебував в окупації. 

Увесь цей час на коханого чекала його дівчина. Як розповідає родичка, Руслан планував одружитись у квітні, але не встиг. З березня захисника вже не було в живих. 

Руслан Дімітровський загинув в Ізюмському районі на Харківщині. Йому було всього 28. 

Нагороджений: медаллю «За військову службу Україні».

Рішенням 27 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIII скликання № 211/27

від 23.03.2023 за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Дивдик Андрій Іванович народився 06 березня 1995 року в селі Нефедівці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.

У 2001 році пішов до 1-го класу Нефедівської ЗОШ. За 9 років навчання його знали як щирого, відкритого , життєрадісного, позитивного, ввічливого учня. В  селі його знали як трудолюбивого, працьовитого хлопця.

По закінченні школи в 2010 році вступив до Кам’янець-Подільського професійно-художнього ліцею, де навчався та здобув професію кухаря.

Пізніше почав працювати трактористом в фермерському господарстві «Макосад» Чернівецької області. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іриною, з якою в 2017 році одружився. В них народилась чудова донечка Єва.

Разом з своєю сім’єю Андрій придбав будинок в селі Слобідка Смотрицька де проживали разом. 

В травні 2023 року був мобілізований Кам’янець-Подільським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Під час служби був призначений командиром 2 аеромобільного відділення, 2 аеромобільного взводу, 2 аеромобільної роти військової частини А 4165.

Загинув 16 грудня 2023 року в смт Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області виконуючи бойове завдання, під час мінометного обстрілу, отримавши поранення несумісне з життям.

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

 

Народився в Кам’янці-Подільському в 1979 році. 

Навчався у школі № 17, професійно-технічному училищі № 6.

У 2002 році закінчив Військово-інженерний інститут при Подільській державній аграрно-технічній академії. 

У 2007 році навчався по програмі НАТО-Україна з перепідготовки військовослужбовців та отримав сертифікат за спеціальністю «графічний дизайн та реклама». 

Служив за контрактом командиром інженерно-саперного взводу окремої механізованої бригади. Звільнився зі служби і перебував у запасі. Коли росія вторглася в Україну, Максима Борисовича мобілізували, і він із травня був командиром саперного взводу, мав звання старшого лейтенанта. Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове, що на Донеччині, військовослужбовець потрапив під мінометний обстріл. Сталося це 27 травня. 

Виконуючи бойове завдання в Донецькій області 27 травня потрапив під мінометний обстріл.

Рішенням 20 сесії Кам’янець-Подільської міської ради № 64/20 від 04.08.2022 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

 Максима Дербушева відзначено медаллю”За військову службу Україні” (посмертно).

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

У Максима залишилася мама.

Народився 31 серпня 1996 року у селі Оринин .

В 2002 році Олег почав навчатися у школі – спочатку в Оринині, а потім, після переїзду батьків, деякий час відвідував школу № 10, а з 2004 по 2011 навчався у школі № 11, що на Підзамчі.

Одночасно Олег відвідував клуб «Майбутнє» у церкві «Вістка Миру» та недільну школу і в тому ж 2011 році прийняв водне хрещення.

Після закінчення 9 класу Олег вирішив здійснити свою мрію – стати водієм, тож пішов здобувати робітничі професії, а через три роки він вже мав кваліфікацію кранівника, майстра по ремонту автомобілів та, звісно ж, водія.

В цей же час Олег почав свою трудову діяльність – під час літніх канікул працював підсобним робітником на будівництві, працював на виготовленні та встановленні пам’ятників.

В 2013 році поступив навчатися в Луцьку школу міліції, по закінченні якої працював патрульним у міському відділі внутрішніх справ, а потім охоронцем в «Епіцентрі».

З жовтня 2015 року по квітень 2017 року проходив службу в рядах Національної Гвардії у м. Чернівці.

Після звільнення з її лав деякий час продовжував працювати в

«Епіцентрі», а потім працював водієм. Був водієм на будівництві, працював далекобійником, водив автобуси.

У 2021 році зустрів своє кохання – Марину. Вони створили сім’ю і через 9 місяців народилася донечка Амінка.

З перших днів повномасштабної війни добровільно став на захист Батьківщини. Півроку проходив навчання у Чернівецькій області, а з 6 вересня 2022 року його бригада знаходилася в зоні бойових дій в Харківській області. З червня 2023 року в Донецькій області. Там Олег зарекомендував себе справжнім бойовим товаришем.

15 листопада 2023 року в сім’ю Гуменюків прийшла страшна звістка – під час виконання бойового завдання в місті Часів Яр, що біля Бахмута, о 9 годині 40 хвилин Олег загинув. Закінчився земний шлях люблячого сина, батька, коханого чоловіка, любимого брата.

Поховали героя в рідному селі Оринин.

 

У Олега Вікторовича залишилися дружина, донька, батьки і брат. 02.07.2024 у Героя народився син Денис.

 

Олександр Юрійович Горний народився 8 вересня 1995 року в м. Кам’янець-Подільський. 

Навчався в НВК № 3. 

Після школи продовжив навчання в будівельному ліцеї, де здобув професію електромонтажника. 

У листопаді 2015 року був призваний на службу у лави ЗСУ. 

Олександр з дитинства ріс патріотом. Таку рису у ньому виховав його прадід Григорій Павленко. Дід Григорій власноруч створив історико-краєзнавчий музей про роки ІІ Світової війни. Сашко постійно йому допомагав і любив проводити час у музеї. І дідові слова про захист Вітчизни і про героїзм наших воїнів під час війни стали його переконаннями в житті. Навіть коли Олександр підписав контракт, не повідомивши родину, просив командира чим скоріше відправити у АТО. Правду знала лише його дівчина. Більше того, він постійно говорив матері: «Мама, я буду там доки йтиме війна.»»

У 2016 році підписав контракт і був направлений у військову частину міста Шепетівка, а потім у місто Чорнобиль, де проходив навчання. В тому ж році направлений в зону АТО, де проходив службу у військовій частині А3159, смт.Гродівка на Донеччині. Служив на посаді оператора «Віраж-планшет» 11-го зенітно-ракетного полку у званні солдата. 

Трагічно загинув 1 грудня 2017 року поруч смт Гродівка Покровського району Донецької області.

Зі спогадів рідних Сашко був чуйним і добрим сином, братом і онуком. У дитинстві полюбляв на канікулах їздити в с. Демшин до бабусі з дідусем, яким допомагав по господарству. А коли підріс, став захоплюватися музикою, навчився грати на гітарі. Мріяв одружитися на коханій дівчині, мати дітей. Сашко любив дітей і вони теж горнулися до нього. Він вмів бути надійним  другом для ровесників і старшим другом-захисником для молодших і слабших від себе.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

 

Рішенням 18 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIII скликання № 91/18 від 03.06.2022 за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагородити відзнакою міської ради «Честь і шана» учасників антитерористичної операції та операції об’єднаних сил (посмертно).

Олександр до кінця гідно та сумлінно виконував свій військовий обов’язок перед Батьківщиною, вміло володів бойовою технікою та озброєнням. Відзначався зразковою військовою службою, з повагою ставився до старших за званням, шанував честь і гідність товаришів по службі, завжди дотримувався правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання. Високий рівень самодисципліни та самоорганізованості дозволяли йому ефективно виконувати свої професійні  обов’язки. 

 

Народився в м. Кам`янець-Подільський

Навчався в ЗОШ № 7.

Отримав професію електрика, закінчивши ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти».

З раннього дитинства цікавився історією своєї держави. Займався реконструкцією, виготовленням власноруч атрибутики різних епох, дотримуючись елегантності та деталізації, точності та неординарності. Був інструктором зі стрільби з лука у стародавній фортеці у рідному місті.

Дуже любив природу рідного краю, особливо любив гори.

Захоплювався риболовлею, вмів смачно готувати, особливо на природі.

Любив землю і роботу на ній: встиг посадити сад на батьківському обійсті, любив розводити та доглядати свійську птицю та тварин.

Саме через велику любов до України став на її захист.

В 2018 році підписав контракт із ЗСУ, був стрільцем-сапером у вч А2390, поповнивши ряди Захисників суверенітету України. Гідно виконував бойові завдання у АТО/ООСЧ в Донецькій та Луганській областях. Через три роки демобілізувався.

В 2023 році повернувся до лав ЗСУ на військову службу по мобілізації. Пройшовши навчання у Великобританії з відзнакою, повернувся на Батьківщину, де у статусі старшого солдата, стрільця-снайпера І відділення снайперів ІІ взводу снайперів роти снайперів вч А0224 віддав своє життя за український народ та територіальну цілісність рідної країни. Гаслом 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, в якій служив Максим Гасанов, як і гаслом по життю самого хлопця, було «Завжди – перші!»

На жаль, саме в День Незалежності України хлопець, що любив її понад усе, загинув. 24 серпня 2023 року в районі н.п. Мар`їнка в результаті мінометного обстрілу з боку противника, отримавши поранення, несумісне з життям, Максим Гасанов загинув.

Він був ідеальним сином та онуком, щирим братом та другом, був коханим, що не встиг втілити в життя свої мрії. Ніщо не заповнить порожнечі у серцях рідних та близьких від важкої втрати…

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 33 сесії Кам’янець-Подільської міської ради № 14/33 від  20.09.2023 за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоїти звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно)

 

У 2018 році Дмитро був призваний на строкову службу, а 3 жовтня 2019 року підписав контракт з НГУ (частина 3028). У 2020-2021 роках брав участь у антитерористичній операції в м. Маріуполь, Донецької обл. 

На початок повномасштабного вторгнення Дмитро перебував в зоні АТО/ООС. На перші бойові завдання разом зі своїм підрозділом виїздив на оборону н. п. Волноваха, Благодатне, Степне та Солодке.

Дмитро, у складі свого підрозділу, звільняв Київщину від окупантів, пізніше брав участь в обороні м. Сєвєродонецьк. Тримав разом зі своїм підрозділом позиції в місті та на території заводу «АЗОТ». 

Як сержант, завжди приймав рішення на користь особового складу, мав великий авторитет і повагу зі сторони батальйону. Керівництво знало, якщо заходить «Гаврюша», можна не хвилюватись, тому що він все зробить правильно та уміло.

Брав участь у звільненні н. п Білогорівка, Луганської обл. На той час його підрозділ звільнив 2% Луганської області, що була окупована з 2014 року, та тримав позиції протягом 2-х місяців, до виїзду на ротацію. Пізніше у нього брали інтерв’ю місцеві телеканали, щодо звільнення цього населеного пункту.

Дмитро був добре обізнаний в тактичній медицині, тому неодноразово надавав першу медичну допомогу пораненим побратимам, чим рятував їм життя.

Також брав участь у звільненні н. п. Спірне (Бахмутський напрямок). Під керівництвом Дмитра, була створена штурмова група для відновлення контролю над раніше втраченою позицією. Мети було досягнуто – позиції