Архіви: Герої

Народився в с. Шутнівці 1 липня 1970 року  

Закінчив школу й ПТУ № 14, де здобув професію токаря.

Служив в армії. Працював на приладобудівному заводі, тривалий час – на цукрозаводі, а в останні роки – на приватному підприємстві водієм.

Був міцним, тренованим, захоплювався гирьовим спортом (не раз захищав честь підрозділу в армійських змаганнях), футболом, за що був охрещений Марадоною, він любив життя в усьому його розмаїтті.

Деякий час він виконував завдання в Сумській області, розповідав, що возить побратимів. А за три дні до його загибелі їх перевели на Донеччину. 

Захищати рідну землю пішов добровольцем у квітні у складі військової частини А4058 на посаді водій кулеметного відділення окремого взводу. 13 серпня 2022 року Олег Анатолійович зазнав смертельного поранення під час артилерійського обстрілу в районі селища Піски на Донеччині.

Рішенням 25 сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 22.12.2022 року № 126/25 ВОЙЦЕХОВСЬКОМУ Олегу Анатолійовичу, водію 3 кулеметного відділення окремого взводу військової частини А4058  присвоєно звання “Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського”.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

У Героя залишилися мама, сестра, син, донька, двоє внуків, зять.

Народився на Херсонщині в с. Чорнобаївка. 

До Кам’янця родина переїхала 2016 року. Навчався в ДНЗ “Подільський центр профтехосвіти”, здобував професію кравця. 

У 2021 році уклав контракт із ЗСУ. Служив у десантно-штурмових військах. 

Загинув у бою, поблизу Нижньої Журавки на Харківщині, хоробро б’ючись із ворогом до останнього подиху.

Рішенням 26 (позачергової) сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 10.01.2023 року № 4/26 солдату ВЕРЕЦУНУ Вадиму Вячеславовичу, навіднику 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти військової частини А2582  присвоєно звання “Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського”.

Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Вадима Верецуна нагороджено орденом “За мужність III ступеня” (посмертно).

 Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Народився Максим Олександрович 10 січня 1989 р.. Він був жителем с. Мала Слобідка, Слобідсько-Кульчієвецької громади.

Строкову службу проходив протягом 2008-2009 рр. на посаді водія-електрика, розвідника. 14 червня 2023 р. був мобілізований. 

Був гранатометником відділення інспекторів прикордонної служби 2 прикордонної комендатури швидково реагування однієї з військових частин ЗСУ 

Загинув 27 червня внаслідок підриву керованого боєприпасу в районі селища Курдюмівка Донецької області, виконуючи бойове завдання за призначенням. 

Герой похований у рідному селі. 

Анатолій Ігорович народився 16 лютого 1992 р. в с. Пудлівці Гуменецької громади.

 2007-го після здобуття середньої освіти вступив до професійно-технічного училища, де отримав фах «Кухар; кондитер». 

2012 р. вперше потрапив у ЗСУ, тоді проходив строкову військову службу. Покинув військо наступного року, однак уже 2014-го був мобілізований і півтора року боронив державу в зоні АТО. Згодом виїхав працювати за кордон. Проте після початку повномасштабного вторгнення Анатолій Білоус не залишився осторонь. 28 грудня 2023 р. повернувся додому, а вже в січні прийшов у ТЦК і СП. 

Загинув 8 квітня 2024 р, виконуючи бойове завдання в районі с. Уманське  Донецької області. У військовослужбовця залишилися донька, сестра та батько. 

Поховали Героя в рідному селі.

Ігор Васильович народився 6 жовтня 1982 р.

Чоловік мав дуже затребувану професію – електрозварника, котру здобув ще юнаком у ПТУ №26. Утім умів робити багато чого, адже, як висловився його друг Олег, мав руки, котрі росли з правильного місця. Працелюбність його була фантастичною. Не було таких побутових завдань, яких він не міг би виконати швидко, кваліфіковано і з усмішкою.

Успішно відбув строкову службу, оволодівши фахом сапера протягом 2001-2002 років, з головою поринув у звичну роботу.

Людина компанійська, мав багато друзів, без вагань відгукувався на прохання допомогти. Любив риболовлю, виїзди на природу.

У травні 2014 року він був мобілізований як радіоінженер-мінер до зони АТО/ООС. Змушений був повернутися звідти на початку літа 2015 року через серйозне поранення ноги. Ходив із пластиною в кінцівці. І все ж залишався життєрадісним, оптимістичним і веселим. Із повномасштабною навалою підступного сусіда не сумнівався в тому, що його місце в ЗСУ. Тому одразу записався до тероборони.

Разом з побратимами тримав оборону й отримав поранення на Куп’янському напрямку, а далі – Сумщина. Всі відгукуються про нього як про чуйного, доброго чоловіка. На жаль, важка хвороба забрала його життя.

Воїн помер у клінічній лікарні м. Хмельницький 30 липня 2024 р. від важких поранень і хвороб, спричинених ними.

Як стверджують ті, хто добре знав Ігоря Білика, він завжди був прихильним до армійської служби, не боявся її, з великою повагою ставився до всього, чим жили ЗСУ. Отже, був готовим розділити з побратимами все, що випадає на долю бійця на передовій. Під Куп’янськом його підрозділ накрили «Гради». Захисника завалило важкими спорудами, почалася напружена боротьба за виживання. Двобій закінчився в обласному центрі, коли у знесиленому організмі вичерпалися останні ресурси.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Мали батьки двох синів…. Не стало Ігоря, та наразі справу його продовжує молодший брат Андрій, боєць ЗСУ.

У Героя залишились мати, молодший брат.

Балан Олександр Петрович народився 20.06.2000 рокув селі Завалля
Кам’янець-Подільського району.
Закінчив професійно-технічне училище та здобув фах електрика.
Працював за професією здебільшого за кордоном.
Хлопець був призваний на військову службу до ЗСУ під час
мобілізації 5 грудня 2022 року. Він служив у 10-ій окремій гірсько-
штурмовій бригаді «Едельвейс». Був командиром мотопіхотного
відділення в мотопіхотному батальйоні. Разом із побратимами боронив
Донеччину.
Молодший сержант Олександр Балан, позивний Сквозняк, загинув
11 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі села Берестове
на Донеччині.
Олександр Петрович родом із села Завалля Хмельницької області.
Посмертно військового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Олександра в рідному селі.
У нього залишилися батьки-опікуни та сестра.

Проживав з родиною у м.Кам’янець-Подільський. 1 березня 2022 року був мобілізований. Захищав Україну від російських агресорів у 10 гірсько-штурмовій бригаді 108 батальйону.

З 11.03.2022 року перестав виходити на зв’язок. Аділ зник безвісти ще в березні, з початком повномасштабного вторгнення, при обороні Київщини. 

Загинув при обороні Київщини.

Більше року родина Велієва Аділа чекала, сподівалась, що чоловік знайдеться живим. Не судилося… 

Аділ зник безвісти ще в березні, з початком повномасштабного вторгнення, при обороні Київщини. 

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 31 сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 20.07.2023 року № 21/31 ВЕЛІЄВУ Аділу Вілі-Огли, солдату, стрільцю-снайперу 2 гірсько-штурмового відділення 2 гірсько-штурмового взводу 3 гірсько-штурмової роти військової частини А3715  присвоєно звання “Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського”.

Без батька залишилась маленька донечка, любляча дружина та мати.

Народився Артем Іванович 27 грудня 1994 року в Кам’янці-Подільському. Був надзвичайно вольовим, не боявся роботи, постійно шукав себе, вчився і запалював своїм оптимізмом і ентузіазмом людей навколо.

З 2015 року проходив строкову військову службу.

У мирному житті працював на міжнародних перевезеннях.

8 січня 2024 року мобілізований, служив сапером інженерно-саперного відділення однієї з військових частин ЗСУ.

12 серпня в зоні ведення бойових дій, отримавши поранення, несумісні з життям, поблизу с. Мартинівка Суджанського району Курської області РФ, сапер загинув.

19 серпня Артема Богача поховали на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

У Героя залишились мама, батько, сестра.

Народився 29.08.1983 с. Миньківці Дунаєвецького району  Хмельницької області.

Навчався в   Камʼянець-Подільській ЗОШ № 15, згодом продовжив навчання в ПТУ № 6.

Займався спортом, любив малювати та водити машину.

Старший солдат, водій-машиніст екскаватора інженерно-дорожнього відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 309-го окремого інженерного батальйону (в/ч А2300, м. Самбір) 48-ї інженерної бригади. В бригаді з 2016 року, учасник бойових дій.

Загинув під час несення служби в зоні проведення ОСС 28.07.2018 с. Времівка Великоновосілківського району Донецької області.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Нагороджений відзнакою Кам’янець-Подільської міської ради «Честь і шана» № 91/18 від 03.06.2022 року.

Залишились батьки, донька Валерія.